Воскресіння Господнього 1811р

Церква Воскресіння Господнього 1811
Село: Кальне
Рік: 1811
Конфесія: УГКЦ
І знову легенди, перекази... Попередня деревяна церква в Кальному згоріла, очевидно, на початку ХІХ ст., адже в 1811 р. мешканці села зібрали і освятили (на місці знищеної?) куплену в Залізцях церкву з дерева (в той час у Залізцях збудували мурований храм). Перевозити тесані дубові бруси довелося приблизно 40 км. Після другої світової війни радянська влада зачинила святиню.

На дверях будівлі висів замок до 1987 р., коли офіційно дозволили користуватися церквою громаді УГКЦ. Один з львівських спеціалістів сказав, що в інтер'єрі святині новий розпис стін зроблений по старому розпису. В 2011 р. в церкві було велике свято - відзначили 200-ліття від часу її освячення. До цієї дати уродженець Кального Петро Козловський навіть видав книгу "Храм Воскресіння Христового".

В книзі має бути згадка про найбільш визначного священика в селі, яким був о. Лука Демчук. Що сказати про церкву? Розташована на терасі схилу біля цвинтаря. Три зруби, один верх, компактні розміри. Ніякого пластика чи металізованої бляхи. Біля церкви побачите дзвіницю з дерева на два яруси.

Читаємо про церкву з видання "Тернопільсько-Зборівська архиєпархія УГКЦ. Парафії, монастирі, храми. Шематизм". Тернопіль: ТОВ "Новий Колір", 2014 - 520 с.

"Урочисте освячення церкви відбулося на другий день Великодніх свят у 1811 р. За сільськими переказами, її попередницею була сільська церква, розташована неподалік від сучасного приміщення сільської ради. Під час однієї з пожеж вона дуже постраждала. Обгорілу будівлю продали у село Красносільці Золочівського району Львівщини, а іншу, також дерев'яну, перевезли із Залізців.

Церква упродовж тривалого періоду підпорядковувалася Золочівському деканатові Львівської архиєпархії УГКЦ. У повоєнний період парафіян Кального на десятки літ радянська влада позбавила права молитися у рідній церкві.

Та люди не віддали на неодноразові вимоги державних функціонерів церковні ключі. Щонеділі у свята таємно відчиняли церкву та самостійно, без священика, молилися, співали церковно-релігійних пісень. На похорони, сповіді хвлрих місцева влада дозволяла привозити священика із сусіднього с. Розгадова.

Офіційний дозвіл від державної влади на відновлення у церкві богослужіння отримали восени 1987 р., але у приналежності до РПЦ (Російської Православної Церкви). У 1992 р. громада знову влилася в лоно УГКЦ".

ЛІТЕРАТУРА: "Зборівщина: історія і сьогодення: Історико-краєзнавчий нарис", укл. М. Б. Бігус. - Тернопіль: Воля, 2008 - 480 ст.