Одеський цирк 1894р

Одеський цирк називають «залізним», оскільки каркас його зроблений з металу німецького виробництва, склад якого невідомий, але він не іржавіє і не піддається зварці. Незвичність Одеського цирку полягає в тому, що відстань від манежу до куполу становить 22 метри, тоді як стандарт — 18 метрів. Одеський цирк найстаріший не тільки в СНД, але й у світі. Тому що стаціонарних цирків ніде, окрім Росії і Китаю, не будували. У західних країнах «обходилися» пересувними шапіто.

Краєзнавці висувають дві версії його виникнення. Одна свідчить, що цирк належав антрепренерові і дресирувальникові Соломонському, який мав власну стайню і, крім всього іншого, володів цирками: Ризьким та Московським на Кольоровому бульварі (вони були побудовані за одним проектом і відрізнялися один від одного лише кількістю місць в партері). Прихильники іншої версії стверджують, що господарем цирку був підприємець Санценбахєр, що вкладав гроші в пиво, верстати та морську справу.

Після того, як був розібраний цирк Альберта Саламонського, восени 1889 року крупний одеський підприємець, господар пивного заводу, купець другої гільдії Вільгельм Іванович Санценбахєр вирішив збудувати нове стаціонарне приміщення.

Будівля будувалася за проектом інженера А. Гольфанда із залізних конструкцій, спроектованих і виготовлених в Німеччині. Відкритий був «залізний цирк», або «Цирк-вар'єте», тільки в 1894 р., в рік сторіччя Одеси. Будівля виросла між вулицями Коблевською та Садовою. Величезна, кам'яна, дванадцятикутної форми, з великим подвійним залізним куполом, для кращої вентиляції, з хвилястого заліза. Усередині була своя природна вентиляція — влітку прохолодно, а взимку тепло. Партер напівкруглий, з п'яти лав (365 місць). Конструкції, на яких влаштовані партер, ложі, перші і другі місця, галереї — залізні. У партері — гнуті стільці з сидіннями, що піднімаються при вставанні, в других місцях — красиві лави з такими ж сидіннями. За кріслами 40 лож, за ними 480 перших місць, потім 346 других місць, а вище — галерея на 1000 глядачів, без сидінь. Освітлювався цирк електрикою з міської станції. З правого боку головного входу — двоповерхова будівля, де на нижньому поверсі зал для репетицій балету, гімнастів, передягальні для артистів і наїзників.

Посилання: wikipedia