Пам'ятник у Ароновому саду Вільнянська масового розстрілу, 1942-1943р.

Ми з вами знаходимося біля пам’ятника жертвам окупаційного режиму, який розміщено в Ароновом саду. Це місце стало останнім притулком для сотень вільнянців. Точної кількості загиблих не становлено і по нинішній день. За різними даними тут поховано до 425 чоловік, замордованих переважно нелюдами-поліцаями: начальником районної поліції Дитріхом Нейдорфом та його поплічниками.

В 1942-1943 роках вони чинили криваві розправи над військовополоненими, євреями та мирними жителями. Майже у кожному селі району, у райцентрі вони лишили жахливий слід. Каральні операції проводилися одна за однією. Вони супроводжувались арештами, жорстокими знущаннями і розстрілами.

У період окупації на місці Аронового саду знаходилися окопи, які тягнулися до цегляного заводу (неподалік від нинішнього маслозаводу). Саме сюди фашисти та зрадники підганяли партії наших земляків, вчителів, лікарів і розстрілювали автоматними чергами. Серед похованих тут є єврейська сім’я Слезберг із села Дубове. Наймолодшій Розалії був лише 1 рік від народження. Трохи старшими були Вітя і Валя по 3 рочки, Борису та Софії по 8 років, Дмитру було 10, а старшим сестрам Олені та Зіні 14 та 15. Сім’я із с. Михайло-Лукашеве Едель – сестрам Вірі та Любі було лише 3 і 4 роки.  Фашисти по звірячому розправлялись з мирними жителями.

Домна Монтіївна Крупченко, яка мешкала в с. Червоноармійському по вул. Першотравневій, 52 з жахом згадувала про звірства фашистів. Неподалік від її дому були вириті окопи. До них підганяли великими партіями людей і з автоматів розстрілювали. В окопи падали мертві і живі. Довго доносились крики про допомогу та стогін, недобитих пристрілювали. Але підійти до окопів не можна було, бо фашисти попередили: хто підійде, того розстріляють.

Мешканка Вільнянська Бабенко Валентина Винидиктівна розповіла про свого батька – Бабенка Винидикта Федоровича. В часи війни сім’я проживала у с. Купріянівка. У 1943 році Винидикт Федорович і кілька інших чоловіків за участь у підпільній діяльності були схоплені поліцаями і доставлені до німецької комендатури. Сюди прийшла дружина Винидикта Федоровича з дочкою – п’ятирічною Валею. Показала їй у вікно, щоб подивилася на батька в останній раз. Він стояв на табуретці, піднявши руки до стіни,  німці його допитували. Були тут і інші заарештовані. А наступного дня о 5-й ранку захоплених повезли до районного центру на розстріл.

Прізвища жертв фашизму поіменно названі в Книзі Скорботи.

21 вересня 1943 року після тривалої окупації в селище Червоноармійське увійшли бойові машини 135-ї танкової бригади підполковника Безнощенка. Від місцевих жителів радянські бійці довідалися, що саме тут знаходиться місце масового знищення місцевого мирного населення. Це місце стало останнім притулком і для 14 солдат, які загинули смертю хоробрих, визволяючи Вільнянськ та його околиці.

Після звільнення нашого краю, вірні прислужники фашистів втекли разом з ними і до самого закінчення війни продовжували свою злочинну діяльність. Тільки після перемоги нашої армії зрадники постали перед судом, але на той час встановити їхню причетність до масових розстрілів не вдалося, тому вони отримали порівняно невеликі строки ув’язнення, відбувши які, під виглядом добропорядних громадян оселилися у різних країнах. Та справедливе покарання все ж таки знайшло нелюдів. У 1969 році на Червоній площі у Москві колишній начальник поліції та головний кат Дитріх Нейдорф випадково зустрівся з дочкою замордованої ним жительки нашого міста. Жінка упізнала убивцю своєї матері, і його було заарештовано.

У 1970 році з допомогою радянської міліції вдалося відшукати місця масових розстрілів радянських танкістів та мирних жителів у лютому-березні 1943 року. Їх останки були вилучені із протитанкового  рову, що проходив у так званому Ароновому саду на околиці тодішнього Вільнянська (нині це середина вулиці Першотравневої) і з військовими почестями були перепоховані у братській могилі біля якої ми сьогодні знаходимося.

19 січня 1971 року розпочався судовий процес над зрадниками Батьківщини. Це були Нейдорф, Бевз, Бак, Шель, Донець і Лихобаба. Вони дали свої показання перед судом про вчинені ними в роки тимчасової гітлерівської окупації злочини. Судове засідання проходило у Вільнянському будинку культури і транслювалося через гучномовець. Вся площа коло будівлі була заповнена людьми. День за днем судове слідство розкривало злочин німецько-фашистських загарбників на території колишнього Червоноармійського району. Судовий процес тривав півтора місяця і нарешті було винесено вирок: «піддати смертній карі, розстрілу, кожного з конфіскацією майна. Зал вибухнув оплесками. Це була законна розплата за злочини, вчинені проти людства.

Нажаль, багато зрадників і бандитів в поліцейських шинелях сховалися від правосуддя.

Ось так восени 1943 року і виникла братська могила радянських воїнів і жертв фашизму в Ароновому саду, нині це пров. Солідарності. У 1947 році на цьому місці було встановлено цегляну піраміду, а в 1970 році - скульптуру воїна. Потім у 1995 році було проведено реконструкцію пам’ятника, скульптуру замінено стелою та встановлено залізобетонні плити. У 2015 році у переддень річниці визволення міста відбулось урочисте відкриття барельєфу скорботної матері, яка притискає до себе двох дітей, ніби намагається відгородити їх від жахіть війни.

Війна – це велике зло, вона забирає багато людських життів. Війна спалахує блискавично, а загасити це полум’я дуже непросто, і такою дорогою ціною. Давайте про це пам’ятати.

Источник Вольнянский районный краеведческий музей