Музей Пирогово. Вітряки

Млинарство в Україні має тривалу історію. Здавна зерно мололи на жорнах. Незрівнянно досконалішими й продуктивнішими за цей ручний пристрій були водяні млини та вітряки, що поширились в українських землях за середньовіччя.

Якщо на Гуцульщині, Бойківщині й Закарпатті ставили тільки водяні млини, то в інших регіонах України споруджували і вітряки.

У XIX сторіччі в селах Полтавщини, Слобожанщини, Наддніпрянщини та Півдня України вітряків було значно більше, ніж водяних млинів. Будували їх обіч доріг, у полі чи на пагорбах за селом, поодинці або групами, інколи до кількох десятків разом. Вітряки відігравали важливу роль у забудові сільських поселень, визначали їхнє архітектурне обличчя, формували краєвид українського села.

У степових місцевостях України, особливо на Слобожанщині, вітряки були досить високі, інколи сягали понад 10—12 метрів. Стрункий каркасний або зрубний корпус встановлювався на високому дерев'яному стільці й завершувався шоломоподібним дахом з дощаною чи бляшаною покрівлею. Галереї й піддашки оздоблювали нескладним різьбленням, що надавало слобожанським вітрякам своєрідної привабливості. На відміну від слобожанських на Поліссі вітряки будували на невеликих пагорбах посеред лісу.

Вітряк з хутору Кудрявий, Сумщина
Для Буковини характерні шестикрилі, стовпового типу вітряки з вишуканими пропорціями. На рівні другого поверху корпус їх має невелике розширення в бічних напрямках. Двосхилі дахи тут покривали ґонтом.

Посилання: wikipedia