Школа до війни, зараз живуть люди.

Історична довідка населеного пункту:
До ХYІІІ століття територія сучасної Бобринеччининайімовірніше вважалася нейтральною смугою між татарами і запорожцями, і тому була дуже мало заселена. Ситуація змінилася, коли наші землі були включені до складу земель Війська Запорозького. Верхня межа запорозьких володінь проходила поблизу Бобринця, відділяючи запорозьку територію від заселеної у 1750-х роках з ініціативи російського уряду Нової Сербії. Землі вздовж р. Єланець входили до складу найсхіднішої паланки Запорізької Січі – Буго-Гардівської. 1
Вже в середині і кінці ХYІІІ століття на території паланки з’явилося багато великих хуторів-зимівників, де хазяйнували козаки-гречкосії. Місця для зимівників обирались із найзручнішими природними умовами - густо порослі деревами та кущами балки, захищали від стороннього ока поселенців. Поряд – річка Гнилий Єланець, де водились коропи, лящі, щуки, окуні, карасі й лини. Багатий улов застосовувався для харчування, обміну, продажу.Навколо зимівників, зорганізувались осередки землеробства. Сіяли запорожці ячмінь, овес, горох, жито, гречку, пшеницю. Зі зростанням потреб розорювалися нові землі, збільшувалися посіви.
Урочища-зимівники Миколо-Бабанки і сьогодні є топонімічною пам’яттю: Остапова балка, Карасів Хутір, Козача могила, Бондарі.
Коли в 1775 році Катерина ІІ розорила Січ і розігнала з зимівників козаків, саме ці хутори, де вже стояли хати, хліви і токи, були реквізовані в російську казну під назвою “пустошів”,а вже з казни роздавали їх як “дачі” у винагороду особам, які відзначилися у російсько-турецьких війнах. На ці землі запрошувалися переселенці, як правило з Молдавії, Сербії, Росії.2
Так, в урочищах річки Гнилий Єланець виникли хутори та села Василівка (Козловського), Малько, Лашкула, Шефера, Яковлівка. В 1795 році, за свідченням архієпископа Херсонського і Таврійського Гавриїла,
була освячена дерев’яна Михайлівська церква села Миколаївки 1.Важко повірити, що церква і село виросли в голому степу. Більш імовірно, що переселенці оселялись в обжитому місці. Але саме 1795 рік вважається офіційною датою заснування села.
Цікаво, що за короткий період село декілька разів змінювало назву. У Генеральному плані Херсонської губернії 1806 року, під номером 117 значиться село Матренівка підпоручика Бабанського. В селі проживало 13 чоловіків та 10 жінок. "Дача" складала 1500 десятин землі.2А вже за результатами подвірного перепису Єлисаветградського повіту 1883-1885 років село називалось Бабанка(первинна назва Миколаївка, Дворянське) з хутором Яковлівка, що належав пану Бухінському).3(дод.1)
Одна з назв – Дворянське - імовірно пов’язана з переселенцями з Молдавії, які «називали себе дворянами і поселилися на землях куплених у поміщиці Нікорициної при селі Миколаївка (Бабанка № 665). Більшість з них не були признані урядом дворянами і переведені в 1834 році в розряд державних селян.»4
Нащадки цих переселенців ще й сьогодні живуть в Миколо-Бабанці. Це Гінкули, Юрескули, Данчули, Ройбули, Бирзули, Біженуци, Михайлуци, Сербули.
Село простягалося обабіч річки і налічувало 7 будинків та 120 хат, 4 лавки, 6 промислових закладів. Селяни були зобов’язані працювати по три дні на тиждень. Крім зернових культур селяни вирощували коноплі, з яких потім в зимову пору року жінки пряли нитки, ткали полотно.
Після реформи 1861 року за селянами було закріплено по 5,7 десятин землі на ревізьку душу.1 Але значна частина селян за різними причинами землі не змогла отримати, або її втратила. Безземельні та малоземельні селяни мали орендувати землю. Купити землю для зубожілого селянина не було змоги — ціна на неї піднімалась майже щороку (1870—1880 рр. — 37 крб., 1880—1884 рр. — 65 крб., 1903 р.— вже 205 крб.). 1885 року з однієї десятини  (1,0925 га) селяни збирали в середньому 35 пудів жита, 25 пудів ярої пшениці та 40 пудів ячменю (урожайність відповідно до сьогоднішніх мір — 3,66 ц/га пшениці, 5,86 ц/га ячменю та 5,12 ц/га жита).2
Після земської реформи активізувалося культурно-господарське життя жителів краю. В 1865-1870 роках на кошти громади почалося будівництво кам’яного храму навколо існуючої дерев’яної церкви. Після закінчення будівництва храм не переосвячувався, зберігши назву і дату заснування.3
В 1872 році на державних (актових) землях поселилися переселенці з Курської губернії. Вони заснували напроти Миколаївки село Гнилий Єланець (тепер це частина Миколо-Бабанки і носить назву Ахтова).4
Після земельних реформ П. Столипіна, які надали селянам можливість виходу з общини, у волості широко розвивається хутірське фермерське господарство.
Навколо Миколаївки засновуються хутори: Гінкула, Булгакова, Володьки, Усіка, Бондарі, Житника. (дод.2)
Там проживали переважно заможні селяни. Вони будували міцні будинки, мали робочу худобу, косарки, молотилки. Більшість будинків була покрита залізом. В цей час поряд з назвою «Миколаївка» все частіше звучить «Бабанка», стосовно села та навколишніх хуторів.
В Гнилому Єланці (Актовій) в кінці ХІХ століття була збудована трикласна земська школа. В ній викладали два вчителі. В Миколо-Бабанці, при Михайлівській церкві діяла трикласна церковно-парафіяльна школа.
За даними Всеросійського сільськогосподарського перепису 1916 року в селах і хуторах навколо Миколо-Бабанки проживали: в селі Бабанка - 742 чол., (155 господарств); в с.Василівка – 69 чол., (13 господарств); в с. Гнилий Єланець – 352 чол., (73 господарства); на х. Карася – 8 чол., (1 господарство); на х. Ковальова – 84 чол., (1 госп.); на х. Усіка – 44 чол., (1 господарство).1

Посилання: Краєзнавчо-етнографічний проект "Подорожуємо Бобринеччиною"