Аміакопровід "Тольятті-Одеса". Дніпропетровська обл.

1948 року в контакт зі знаменитим Армандом Хаммером увійшов представник радянського уряду. Воно було готове забути конфлікт, через який у 30-х роках Хаммер, "друг Леніна" та "чесний американський бізнесмен",був висланий із країни. До Хаммер звернулися з проханням допомогти в організації постачання в Радянський Союз технологій та сировини для виробництва добрив. Однак ні тоді, ні в середині століття нічого не склалося. Лише у 1961 році президент США Джон Кеннеді погодився пом'якшити торговельну політику щодо Радянського Союзу (що було необхідно для організації постачання сировини), і Хаммер вирушив до Москви з планом та засобами для створення виробництва хімічних добрив потужністю понад 50 млн. тонн на рік. Але угода знову зірвалася: завадила карибська криза 1962 року. Взаємодія була налагоджена лише через 10 років - у 1971 році, коли у відносинах США та СРСР настав період "розрядки". Так світ з'явився "Тольятті-азот". Будівництво заводу та аміакопроводу "Тольятті-Одеса" стало одним із найбільших "соціалістичних" проектів Хаммера та одним із стратегічних проектів радянського уряду.
11 жовтня 1979 року від Горлівського заводу «Стирол» (Україна) до Одеського припортового заводу було введено в експлуатацію потужний аміачний трубопровід. Друга частина аміачного трубопроводу пролягла від м. Тольятті (Росія) до м. Куп'янськ. Так народився магістральний аміакопровід, унікальний за своїм технічним рішенням та призначенням об'єкт, що транспортує хімічну речовину – рідкий аміак на експорт у країни Європи, Азії та американського континенту. Потужність аміакопроводу – 2,1 млн. тонн рідкого аміаку на рік. Його довжина становить територією Росії – 1400 кілометрів, через територію України – 1018 кілометрів.

Посилання:  wikipedia

Джерело фото: Блог Касьянова Юрия